Податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання – це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених ПКУ (п.п. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Заробітна плата – це основна та додаткова винагорода, інші заохочувальні та компенсаційні кошти, які виплачують платнику податку на підставі відносин трудового найму (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником ПДФО витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання) (п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).
Слід зазаначити, що є певні обмеження в отриманні податкової знижки, а саме:
- сума податкової знижки, нарахована платнику ПДФО у звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника ПДФО, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ.
- якщо платник ПДФО до кінця податкового року, наступного за звітним, не скористався правом на нарахування податкової знижки за наслідками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься (п.п. 166.4.3 п. 166.4 ст. 166 ПКУ).
Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником ПДФО у річній податковій декларації про майновий стан і доходи, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.